…чтобы продать что-нибудь ненужное

Була якось на збіговиську редакторів преси та їхніх дизайнерів, на якому демонстрували прогресивну технологію «передачі» інформації. Інфографіка – так власне зветься ця технологія. Переконана, що для декого інфографіка видасться не такою вже й прогресивною. Для мене ж, той факт, що томи тексту запаковуються у одну інтерактивну картинку, стало в дивину. До того ж виявилося, що в Україні інфографіка ще не набула маштабного визнання через брак умільців та жаги українців до знань. Останнє мене дуже порадувало. Натомість, жителі західних країн, де технологія давно не є дивовижою, надають перевагу розгляданню картинок, а не читанню текстів.

Проте хлопці, що є ярими прибічниками інфографіки, впевнені - за нею майбутнє. На підтримку цієї ідеї один із присутніх редакторів висунув переконання, що чим далі, тим все важче і важче продаються друковані видання. Причина – брак часу у читачів. Зараз, як він виразився, головною ціллю друкованого видання є надати максимально корисну інформацію у максимально зручному форматі. Тому то й намагаються редактори розбивати, структурувати, ділити статті. Вставляти найважливіші цитати іншим шрифтом, виділяючи їх різними дизайнерськими прийомами, робити графічки та таблички, використовувати цікаві фото. Будь-що аби читач з першого погляду зацікавився інформацією. Одним словом робиться все можливе і неможливе, щоби продати текст.

Прикладом цього може слугувати останній номер журналу «Фокус», який так захопився продажем своїх текстів, що не поцурався поставити фото прем’єра та депутата Арсенія у інтимних стосунках у повному, як то кажуть, «неглеже».

Моя колега- юрист побачивши це фото, підбігла до мене із запитанням: «Навіщо видання таке роблять? Одне нецензурні слова на першій сторінці пише, інше непристойні фото ставить.»

Думаю, ми стаємо свідками зародження Інфографіки у нашій країні.